ВТО́ПТУВАТИ 1 (УТО́ПТУВАТИ)

ВТО́ПТУВАТИ 1 (УТО́ПТУВАТИ), ую, уєш, недок., ВТОПТА́ТИ (УТОПТА́ТИ), втопчу́, вто́пчеш, док., перех., у що. Топчучи що-небудь, вдавлювати, втискати в землю, у сніг і т. ін. Ламав, збивав [кінь] залізним путом ніжні стебла і втоптував у землю крихкі пелюстки квіток (Коз., Сальвія, 1959, 79); * У порівн. Заходив [Антін] по хаті важким, виразним кроком, наче втоптував в землю затаєні згадки (Коцюб., II, 1955, 301). ◊ Втопта́ти в багню́ку (боло́то, зе́млю і т. ін.) кого — зганити, зганьбити когось. — А отой [Польський] мене доїв, той мене в землю втоптав! — і Порох знову заходив по хаті (Мирний, II, 1954, 147); Такий, як Генріх, зігне, в багнюку втопче, примусить землю їсти, камінь гризти (Чорн., Визвол. земля, 1959, 120). ВТО́ПТУВАТИ2 див. уто́птувати1. Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 776.